title

Vinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo Slider
 
Калькулятор расчета пеноблоков смотрите на этом ресурсе
Все о каркасном доме можно найти здесь http://stroidom-shop.ru
Как снять комнату в коммунальной квартире смотрите тут comintour.net

Мова освітнього процесу:  українська

О. Духновичу – будителю, письменнику, педагогу – 210!

МЕТА: ознайомити учнів з творчістю видатної постаті культурної історії Закарпатського краю, показати значення творчого доробку О.Духновича в літературному процесі, в культурному житті надбань українців; розвивати уміння правильного сприйняття й розуміння  учнів літературної спадщини письменника; виховувати любов до рідного краю, свідоме ставлення до його культурних надбань.

Хід заходу:

Вступне слово:

О. Духнович належить до числа будителів Закарпаття – людей, що започаткували процес українського культурно-національного відродження краю, сприяли розширенню зв'язків його з Галичиною та Наддніпрянщиною. За масштабами своєї літературної діяльності, глибиною змісту і тематики творів, талантом і творчою манерою О. Духнович не належить до числа діячів світової величини. Але серед видатних постатей культурної історії слов’ян займає почесне місце. Він виступив захисником  громадянських і національних прав карпато-руського народу, вніс вагомий склад у розширення культурних взаємин між слов’янськими народами тодішньої Австрійської імперії і за її межами, був відомим в учених колах Росії, знавець історії й етнографії Закарпаття, організатор народної освіти, видавничої справи, фольклорист, філософ, заклав основи нової літератури Карпатського краю.

Учень 1:

Духнович Олександр Васильович народився 24 квітня 1803 р. В с. Тополя в сім’ї священика. Письменник згадував, що по смерті батька дід розкрив йому таємницю їхнього роду: нібито один з предків був Черкаським князем, служив Петрові І, але, будучи замішаним у якійсь змові проти царя, змушений був тікати. Таким чином і опинився в с. Тополя, там назвався Духновичем, став дякувати, згодом висвятився в Мукачеві на священика. Наскільки ця версія правдоподібна, сьогодні важко сказати. У новіші часи історією роду Духновичів займався вчений Іван Панькевич, який розшукав чимало документів про те, що рід Духновичів проявляє себе на Закарпатті в середині XVIII ст.

Мати, Марія, теж походила із священицької родини Герберіїв. Зрозуміло, що сімейний мікроклімат сприяв, за спогадом О. Духновича, вихованню „в руському національному дусі”. Згодом вихованням хлопця займався дядько Герберій, священик в Старині, а потім – дід, Іван Герберій, священик у Клокочові.

По закінченні сільської школи (1813) навчався в Ужгородській нормальній школі, гімназії. Після раптової смерті батька в сім’ї залишилося шестеро дітей, і Олександр, що був другим сином, хоч і мріяв „присвятити себе студіям землемірства”, був змушений послухатися матері й зайнятися богословськими студіями. Після філософських студій в Кошіцях та богословської семінарії в Ужгороді О. Духновича посвячено по целібату (неодруженим) у священики. Призначили його архіваріусом єпархіальної канцелярії в Пряшеві. Тут юнак жив у матеріальній скруті, і доведений майже до відчаю, наприкінці жовтня 1830 р. подався до Ужгорода. Місцевий єпископ, котрий знав молодого Духновича ще з семінарії, призначив його священиком Мукачівської єпархії. Але пряшівський єпископ не давав згоди на звільнення, і О. Духнович фактично зостався без шматка хліба. Допоміг йому віцежупан Ужгородської жупи Степан Петровай: він найняв Духновича для навчання свого семирічного сина. В помешканні С. Петровая Духнович мав заробіток і харч протягом 1830- 1833 рр. Потім пряшівський єпископ Таркович змусив О. Духновича повернутися на старе місце під загрозою позбавлення сану священика. Через якийсь час його переводять до Біловежі, де він мешкав чотири роки, займаючись, крім основної роботи, вивченням ботаніки, городництвом.

Учень 2:

23 квітня 1838 р. новопризначений єпископ Василь Попович запросив О. Духновича на посаду нотаріуса консисторії. Саме тут він опрацьовує численні архіви й багаті бібліотеки, збагачуючись знаннями. У січні 1844 р. його іменовано каноніком у Пряшеві, куди він переїжджає на постійне проживання. Тут Духнович розгортає педагогічну культурно-освітню, літературно-видавничу діяльність. Цікавився станом та розвитком народної освіти, писав і видавав шкільні підручники, видав молитовник, записав твори усної народної творчості, писав і видавав літературні твори, організував перше літературне товариство закарпатських русинів-українців, видавав літературні альманахи, народні календарі, збирав предмети для майбутнього народного музею, викладав російську мову, допомагав бідним студентам у навчанні. Був О. Духнович і депутатом до крайового сейму у Братиславі.

Революційні події 1848 -1849 рр. в Угорщині О. Духнович не сприйняв і не підтримав. Обстоював рівність і рівноправність усіх народів. 27 квітня 1848 р. „розлючені мадяри вхопили” Духновича як „якогось розбійника”; після 8-денного утримання в Кошиці його відпустили.

Помер Духнович 30 березня 1865 р. в Пряшеві, де й похований.

Учень 3:

Літературні твори почав писати значно раніше, ніж взявся за культурно-освітню діяльність. Свої твори, багато з яких лишилося в рукописах, він зумів зберегти від негод часу. О. Духнович ще за життя свою впорядковану творчу спадщину  переслав частково до Мукачівського монастиря, передав у Пряшівську єпархіальну бібліотеку, а найбільшу частку як рукописів, так і своїх  виданих книг, інші цінні книги з власної книгозбірні переслав Народному дому у Львові, вважаючи, що лише там вони надійно збережуться, що й сталося.

Літературна спадщина О. Духновича різноманітна. Він писав і поетичні твори, і віршовані загадки й автографи, пробував свої сили в жанрі прози й драматургії, написав кілька історичних  і шкільних підручників. В ранній період творчості О. Духнович  створив понад 30 віршів і прозових творів латинською мовою.

Літературну діяльність розпочав у 1829 р. у Пряшеві. З’являються перші оди, написані в дусі традицій давньої закарпатської літератури. Це – «Тріумф Николая Павловича самодерж. царя всея Россіи…» та «Ода на взятие Варны» (1829), де відтворено величезне захоплення перемогою російської зброї над турками. Творив літературі тексти угорською і латиною. Відколи зорієнтувався на Росію, писав «язичієм» – один з типів штучно витвореної книжної мови, яка вживалася в Галичині, Буковині та Закарпатті наприкінці XIX - початку XX століть. Основою язичія була церковнослов'янська мова в суміші з російською, але з домішкою українізмів закарпатського діалекту та полонізмів, із українською вимовою. В 1847 він видав свою першу книгу – карпаторуський буквар під назвою «Книжица читалная для начинающих». Уже в ранніх творах дали про себе знати основні риси його поетичної творчості – інтерес до сучасних проблем, потяг до суспільних тем, до патріотичних і політичних мотивів.

Учень 4:

Патріотичні мотиви звучать  у таких поезіях О. Духновича, як «Підкарпатські русини», «Любов милой и отечества», «Русский марш», «Отечество». У сатиричних і гумористичних творах «Убогий», «Критик», «Жаба», «Муха», «Что бувало – єсть і нині» засуджувались окремі недоліки тогочасного суспільства, висміювались пристосуванці. Широку популярність здобули  ліричні поезії  О. Духновича «Піснь земледільця», «Піснь народа», «Незабудка», в яких поет використав легку пісенну форму та народнопоетичні лексичні засоби.

Продовжуючи літературні традиції Закарпаття в 30-50 рр. XIX ст., О. Духнович пише низку панегіричних творів. Ознакою поезії цих років є те, що автор намагався писати і про особисте і про загальнолюдське, найболючіше в умовах Закарпаття.

Цікавий цикл віршів був вміщений в букварі О. Духновича «Книжиця читальна». Другий цикл віршів побачив світ у альманасі  «Поздравление русинов на 1851 год». Інші поетичні твори друкувалися в різних періодичних виданнях, а деякі і досі залишилися в рукописах, що зберігаються в архівах Пряшева, Ужгорода, Львова.

Писав О. Духнович не тільки для дорослих. Ним чимало творів написано для школи, для дітей. Слід згадати, що в літературній спадщині О. Духновича є цілий ряд  загадок, логогрифмів, прислів’їв та висловлювань. Ось, наприклад, загадка з відгадкою «Книга»:

Хоть в школі буваю,

          Сама нич не знаю,

Однако ж мудрості

          Другим подаваю.

От мене хоть німой

          Язика ся учит,

Кто хочет от мене

           Розума получит.

Учень 5:

Він автор багатьох віршів, драми «Добродетель превышает богатство» (1850), комедії «Головний тарабанщик» (1863), повісті «Милен и Любица» (1851); видавець альманахів і календарів. На схилі літ О. Духнович звертається з напутніми словами до молоді, до своїх нащадків. Це в поезії «Дума на 60-літній день», «Радуйтеся, соколята» та ін.

ДУМА НА 60-ЛІТНІЙ ДЕНЬ

Літа мої молоденькі,

Щасливії літа,

Ви мні били так миленькі,

А не вжили світа!

Ви убігли без радості,

Як раном буйні сни,

Ісчезли без веселості,

До вічної бездни.

Юність моя веселая,

Куда ся поділа?

Як ласточка крилатая,

Куда полетіла?

Полетіла не в теплий край,

Багату отчину,

Не достигла блаженний рай,

В щасливу родину.

Ластівочка одлітаєт

Осіню в теплий світ,

Но весною повертаєт,

А моїх літ уж ніт!

Ластівочка повертаєт

І запоєт знову,

Юність моя не вертаєт

На сіду голову.

Заключне слово:

Багатогранна діяльність О.В.Духновича як ученого, культурноосвітнього і громадсько-політичного діяча на ниві розвитку освіти, науки й культури, захисту національних інтересів народу була своєрідним ковтком свіжого повітря в задушливій атмосфері денаціоналізаторської політики австрійських властей в середині XIX ст. О. Духнович вірно служив своєму народу, жив його інтересами, щиро бажав допомогти йому стати на широку дорогу освіти й кращого життя. Дослідники справедливо називали його пророком народної правди, котрий виховував інтелігенцію, будив народну свідомість, плекав надію на кращу будущину. Про це найкраще сказав він сам: «Я трудился день и ночь и боролся со многими препятствиями, я терпел муки, битвы и много беды за мой народ, чтобы он жил и счастливый был». Завдяки таким постатям як О.В.Духнович, Закарпаття не стояло на узбіччі, а йшло шляхом розвитку європейської цивілізації.

 

Сисок використаної літератури:

Духнович Олександр // Енциклопедія Українознавства: Словникова частина / Головн. ред. В. Кубійович. – Львів, 1993. – Т. 2. – С. 607.

Микитась В. Л. Духнович Олександр Васильович // Українська літературна енциклопедія: У 5 т. – К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Ба-жана, 1990. – Т. 2. – С. 128–129.

Українська діаспора: літературні постаті, твори, бібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. – Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. – 516 с.

 

Відомі вислови О. Духновича

Люби свій народ не тому, що він славний, а тому, що він твій.

Полум'я дає тепло і світло не для себе. Хороша людина працює для добра інших.

Хочеш, щоб люди про тебе добре говорили? Роби добро!

Багато людей пропливає життям, як корабель морем, — хвилі були великі, а сліду не лишилося.

 

Прочитано 319 разів
Пишіть нам. Всі поля обов'язкові.

Наша адреса

Закарпатська область, Перечинський район,

с. Сімер, вул. Будівельників, 8

(03145) 2-11-63, 2-18-97, факс: (03145) 2-11-63

 е-mail: perechin_lizej13@ua.fm

« Листопад 2019 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
        1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30