title

Vinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo SliderVinaora Nivo Slider
 
Калькулятор расчета пеноблоков смотрите на этом ресурсе
Все о каркасном доме можно найти здесь http://stroidom-shop.ru
Как снять комнату в коммунальной квартире смотрите тут comintour.net

Мова освітнього процесу:  українська

Неділя, 24 січня 2016 19:26

Душа, як і серце, як батько і мати…

Тема: Душа, як і серце, як батько і мати…

Мета: сформувати в учнів поняття душі та духовності. Відкрити позитивні риси кожного учня, спробувати пізнати духовний світ підлітків використовуючи релігійне, наукове та філософське бачення сутності світу

Вступне слово вчителя про душу, духовність, душевну красу.

У світі є багато чого потрібного і гарного. З того часу, як людина стала людиною, коли вона задивилася на пелюстки квітки і вечірню зорю, вона почала вдивлятись в себе. Людина пізнала красиве. Красиве існує окремо від нашої свідомості і волі, але воно відкривається людині, живе в її ДУШІ. Не було б нашої свідомості, не було б і краси. "Свідомість людини не тільки відображає об’єктивний світ, але і створює його."

Краса – це радість нашого життя. Людина стала людиною, тому, що побачила глибину лазурного неба; мерехтіння зірок; багряний захід перед вітряним днем; трепет марева над горизонтом; сині тіні в насипах березневого снігу; журавлиний ключ в голубому небі, сині нитки дощу в похмурий день; ніжна стеблина і голубий дзвіночок проліска – побачив і зачарований пішов по землі, створюючи нову красу. Перед людиною відкрилась радість, радість життя тому, що він почув шепіт листя, і пісню солов’я, дзвін весняного струмочка, переливи срібних дзвіночків, жайворонка в гарячім літнім небі, шурхіт сніжинок і виття зимової заметілі, лагідний сплеск хвилі і святкову тишину ночі – почув і затримав дихання, слухай сотні і тисячі років чудесну музику життя. Вмій і ти слухати цю музику. Краса – один із струмочків, який живить собою такі цінності як доброту, сердечність, кохання.

Зосередженість духовного життя, дзеркало думки, вираження почуттів людського ока. Чим вище інтелектуальний, естетичний розвиток, духовна культура людини, тим яскравіше відображається (духовна культура людини) внутрішній духовний світ у всіх відношеннях. Краса - могутній засіб виховання душі. Це вершина, з якої ми можемо побачити те, що без розуміння і відчуття прекрасного, без захоплення і одухотвореності ніколи не побачимо. Краса – це дзеркало, в якому ти побачиш сам себе і завдяки якому ти бачиш сам себе і завдяки якому зможеш побачити себе з різних сторін.

 Кожна людина повинна жити за моральними принципами, не тому, що хтось побачить її добрі поступки і похвалить її, а за власною совістю. Бути справжньою людиною на одинці зі своєю совістю значно трудніше, ніж на очах людей, які оцінюють твої вчинки, вдобряють добро і засуджують зло. Звітувати перед своєю совістю значно трудніше, ніж перед іншими людьми. Якщо ти на одинці з самим собою, робиш щось погане і думаєш, що про це ніхто не дізнається, – ти помиляєшся. Ховатися від людей – низькість, а ховатися від себе – приниження, помножене на підлість і лицемірство.

Потрібно відчувати поряд з собою людину, вміти розуміти її ДУШУ, бачити в її очах складний духовний світ – радість, горе, біду, нещастя. Думай і відчувай як твої поступки можуть відбитися на душевному стані іншої людини. Не причиняй своїми вчинками, своєю поведінкою болі, обіди, хвилювання, важких переживань іншим людям. Постарайся підтримати, допомогти, підбадьорити людину у якої горе. Пам’ятай, що таке горе може з’явитися і у тебе. Не будь байдужим. Байдужість – це душевна сліпота. З того часу як ми робимо перший крок по землі і починаємо бачити, до нас прикладається певне відношення зі сторони старших – і рідних, "чужих" людей. Частіше всього воно змінюється, але інколи воно буває і незмінним. Рідні і чужі люди бачать в тобі добре і погане, певним чином оцінюють твої риси і відносяться до них.

Кожен твій крок в кінці кінців відіб’ється на твоєму ближньому, тому що йдеш ти кудись і з якоюсь метою; кожне твоє слово в душі іншої людини відкликнеться, але чи відкликнеться - залежить від тебе. Уже те, що ти дивишся на оточуючий світ і бачиш його, приховує в собі добро і зло: все залежить від того, що ти бачиш і як ти бачиш.

Міні-конференція між представниками різних наукових напрямків

МІФОЛОГІЯ

 Загальноприйнятим вважається те, що своєрідна інтер­претація поняття "дух" започаткувалася ще у міфології.

Дійсно, численні міфи стародавніх суспільств розповіда­ють про існування "духів", фантастичних істот, які органіч­но пов'язані з людиною, її тілом, зовнішнім виглядом та дов­кіллям. "Духи" перебувають у процесі постійної взаємодії з людиною, визначаючи особливості її життя. "Духи" згідно з міфологією існують незалежно (у сучасному контексті — об'єктивно) від поділу їх на шкідливих і корисних для люди­ни. Цю незалежність порушує сама людина, спонукаючи їхнє існування в образах добрих і злих "духів".

Порівняно завершеного вигляду поняття "дух" набуває у релігії. Зокрема, Дух Святий, або Дух Божий (Параклет чи Паракліт, що у перекладі з давньогрецької означає "по­мічник", "розрадник"), у релігійних уявленнях постає як сила божественного натхнення. З погляду християнства, за­вдяки пришестю Ісуса Христа Дух Святий з'являється як те, що "послане" Христом і "свідчить" про нього. "Дух" постає як сфера натхнення, сфера потенційної здатності, що існує об'єктивно, незалежно від життя людини.

Зримий образ духу в християнській традиції — це голуб (власне голубка), який існує як образ певного світового пта­ха, своїм теплом зігріваючи "яйце світове". Поширені у на­родів ісламу уявлення про гігантського чудесного птаха Рух (арабське ruch — дух) постають як фольклорно-казкове опредметнене бачення духу.

Об'єктивний характер існування духу релігія пов'язує з лю­диною, суб'єктом суспільно-історичного процесу.

Цей зв'язок приводить до виникнення поняття душі як "іскорки" Божественного Духа, яка й "запалює" життям кожну людину. За образним висловлюванням Арістотеля, ре­лігія розуміє під душею те, "що робить тіло живим". Тобто релігія підкреслює, що душа — це окреслений індивідуаль­ним людським існуванням дух. Це те у внутрішньому світі людини, що створене Божественним Духом.

Душа — це жит­тєдайне джерело, що є сутністю внутрішнього світу людини.

Душа як внутрішнє джерело людського існу­вання з необхідністю, як і все людське, потребує свободи, суверенності, незалежності. І тоді вона реалізується у праг­ненні вийти за межі внутрішнього світу людини, "вихлюпу­ючись" у вигляді сили, яка реально скеровує життя людини і суспільства. Ця сила окреслюється поняттям "духовності". Духовність у релігії розглядається як існування таких явищ, які потенційність духу перетворюють у реальність духотворчості. Прикладами релігійного уособлення явища духовності є віра у Бога, любов до Бога, надія на Бога. Це також боже­ственна освяченість людини і всього людського честю, со­вістю, гідністю, відповідальністю, свободою тощо. Все, чим конкретно у своєму житті керується людина і що освячене Богом, у релігії називається духовністю.

Новий злет (і одночасно падіння) у розумінні духу, душі, духовності дає наука. Вона знаменна тим, що стосовно люд­ського життя і людської діяльності (у системі відношення "лю­дина — світ") намагається не тільки пояснити, задля чого лю­дина діє, а й знайти бачення оптимального характеру люд­ської діяльності, пізнати те, що називається істиною. Отже, знайти те одкровення, яке лежить в основі єдності людини і світу. Істина в науці розглядається як дух, який спроможний докорінно змінити життя людини, здатний спрямувати її діяльність на шляху досягнення певної цілі, реалізації проце­су наближення до заповітної мети.

НАУКА

Наука, подібно до релігії, займається обожнюванням. Проте Богом-Духом для неї виступає Істина. І ця істина-дух свою здатність сили, яка скеровує діяльність людини, реалі­зує через психічний стан та мислення конкретного людського індивіда, тобто через внутрішній стан кожної людини.

Тому конкретизацію істини в людській індивідуальності наука називає душею. При цьому душу наука розглядає як органічну єдність психічного стану людини (вивченням цьо­го стану займається психологія) зі способом і характером раціонального пізнання дійсності тією чи іншою мірою. Така душа з необхідністю пов'язується з породженням духовності як історично і логічно визначеного явища, яке й здійснює безпосередній вплив на людину, її життя зокрема та життя суспільства в цілому. У цьому аспекті ідеї, ідеали, а також освячені Істиною (а не Богом, як у релігії) поняття віри, надії, любові, честі, совісті, гідності, порядності, правди, добра, зла, щастя та ін. постають як конкретний прояв духовності.

Суспільне окреслення цих понять робить духовність стро­го визначеною, історично конкретною. Саме така позиція науки у поясненні явища духовності

ФІЛОСОФІЯ

Обмеженість міфології, релігії і науки у поглядах на дух, душу і духовність намагається подолати філософія. У філосо­фії передусім підкреслюється єдність духу, душі, духовності. За форму цієї єдності філософи визнають своєрідне "кільце" (Г. Скоровода — "світ — кільце"), яке складається з духу, душі, духовності. Це "кільце" не має ні початку, ні кінця. Тому ми, використовуючи як основоположне те чи інше поняття, здатні виявити, що, наприклад, поза духом немає сенсу говори­ти про душу й духовність. Бачення душі неможливе без окрес­лення сфери реалізації духу і духовності. Про духовність — основний чинник людської діяльності — є сенс вести мову тільки як про явище, що веде до нових вершин духу та душі

У філософії сформувалося переконання, що єдність духу, душі, духовності виявляє унікальні можливості людини у світі, котрий існує незалежно від неї і частиною якого є сама людина. У кінцевому підсумку поняття "дух" вказує нам на існування об'єктивного начала, яке може визначально впли­вати на життєдіяльність окремої людини. Поняття "душа" вказує на неповторність кожної людини, її феноменальність у відношенні до соціального і природного начала. Поняття "духовність" показує, що в об'єктивному плині світових подій людина та людство мають унікальну можливість ке­руватись як об'єктивно існуючими чинниками, так і своїми власними почуттями та думками, поєднувати чуттєве і раціо­нальне в організації свого власного життя. Тому коли йдеть­ся про необхідність злету духовності, треба мати на увазі невблаганний потяг людини до прогресу і щастя. Цей потяг буде спонукальним у життєдіяльності доти, доки існувати­ме єдність духу (об'єктивно існуюче джерело людського жит­тя), душі (суб'єктивний прояв духу, індивідуалізований дух) і духовності (реально існуюча, душею пережита сила духу, що безпосередньо спрямовує діяльність людини).

Усе викладене вище дає змогу дати такі визначення по­нять "дух", "душа", "духовність".

Також виявлення духовності можемо спостерігати у твор­чості окремого вченого, інженера-конструктора. Математик взаємодіє з ідеальним трикутником, квадратом, хордою, гіпо­тенузою та ін., які нікому ніколи не траплялися, які визна­ються неіснуючими реально, які принципово неможливо по­будувати матеріально. Фізики вживають поняття "тіло, на яке діє лише одна сила або не діє жодної"; "абсолютно чорне тіло", "ідеальний газ" тощо, які визнають суто абстрактними об'єктами, що не можуть існувати у дійсності. Конструктор проектує двигун, який більше, ніж існуючі двигуни, має бути наближеним до двигуна з ідеальним коефіцієнтом корисної дії, що існує в уяві та ніколи не буде створений реально.

У наведених прикладах дії людей спонукає духовність.

Творча, сповнена духовності людина спроможна перетво­рити камінь на витвір мистецтва, дерево — на історичну па­м'ятку, залізну руду — на залізничну колію, тобто зробити так, щоб природа існувала згідно з ідеями, які люди визна­ють як силу духу і як такі, до яких прагне душа.

Оскільки духовність визначають як здатність людської душі керуватися не тільки тілесним, а й духовним, духов­ність треба розуміти як таку властивість душі, що дає змогу людині ставити матеріальне в залежність від ідеального.

У різні епохи по-різному тлумачилося походження духу, душі та духовності. Залежно від способів теоретичного вирі­шення цієї проблеми мислителі поділялися на табори, шко­ли, що дотримувалися протилежних поглядів. Однак, якщо увага мислителя зосереджується не на абсолютизації пробле­ми походження їх, а на дослідженні їхнього місця в суспіль­стві, житті окремої людини, виявленні специфіки їхнього формування та функціонування, здебільшого зникає підста­ва для протистояння науковців і богословів, матеріалістів і ідеалістів. Виникають засади для поєднання теоретичних зусиль людей доброї волі для формування та утвердження нового злету духовності в суспільстві.

Теоретичне вирішення проблеми відповідності думки дійсності визначив свого часу видатний мислитель Б. Спіноза, який обґрунтував тезу, що такий збіг можливий лише тоді, коли існує єдність душі і тіла, протиставлення духовного і тілесного.

Факти засвідчують, що душа спроможна спричиняти такі зміни, які в матеріальній дійсності самі по собі без свідомо діючих людей не відбуваються (машини, витвори мистецт­ва, держава, політичні системи та ін.). Вона здатна вплива­ти на формування, творення нової дійсності, виявляти себе реальною силою змін у світі. Конкретним проявом цієї ре­альної сили є взаємодія духовного і тілесного.

 Перші протиставлення духовного і тілесного бачимо у світових релігіях. Саме релігія дає змогу усвідомити прин­ципи їхньої єдності і відмінності, взаємозв'язку. Тілесне і духовне — дві протилежності, які своїм існуванням вносять у світ те, що виявилось як людське. Ця протилежність ви­являється у здатності людини, протиставляючи духовне тілесному, вносити у своє ставлення до світу певне обме­ження своєї тілесності, змінювати її через власне воління. Тому людське в людині демонструється передусім волею, а прикладом такого духовного звільнення можуть слугувати і релігійний аскетизм, і тілесні страждання як шлях до ідеалу.

Приклади ще повнішого протиставлення духовного і тілесного можна знайти, розглядаючи християнське тлума­чення відношення тіла і душі. Наприклад, заперечення цер­квою самогубства обґрунтовується вченням про духовне на­чало тіла та боротьбу в ньому двох начал — добра і зла. У релігіях тіло взагалі виконує роль маріонетки сил зла.

  

Своєрідність духовної діяльності полягає і в тому, що людина, критично ставлячись до власного досвіду, власних знань, змінює насамперед себе відповідно до власних мрій, ідеалів, цілей і мети.

Тому доцільним є такий висновок: діяльність душі по­лягає у самозміні людиною себе, а діяльність тіла — у зміні довкілля.

 

Декламування художніх творів

ДУША

Чайка Марина

 Жила-була Душа.

Жила вона дуже довго, може тисячу років, а може цілу вічність.

Пурхала вона як метелик, від вогника до вогника, протягом всієї цієї вічності, час від часу спускаючись на землю, залишити в історії свій слід. А набравшись гріхів, поверталася назад, в кулуари цієї самої вічності, тримати відповідь за своє гріховне життя в земній оболонці.

Була вона романтична і уміла мріяти, та так добре, що мрії збувалися. Любила вона попиячити, погуляти, повеселитися з повним розмахом і всіма витікаючими наслідками. Розгнівала Душа Творця своїми гріховними діяннями. І, за гріхи, і неприборкану пристрасть, відправив її Господь в “хімчистку” чистилища, очиститися від плям гріхів, і пізнати істину буття. Але не послухалася Душа свого Творця, і поспішила повернутися в земну оболонку, так і не очистиввшись від гріхів і пороків.

Не знала вона, які випробування її чекають на землі. За неслухняність позбавив Творець її найкрасивішого і радіснішого відчуття - ЛЮБОВІ.

Душа невидима, прозора. Але, коли вона спускається на землю, її бачать птахи, і вітають своїм щебетом.

І ось, одного разу, біля невеликого будинку, в невеликому місті, птахи заспівали свої пісні більше колишнього, чим здивували господарів цього будинку.

В цей час на світло з'явився ще один житель великої планети Земля.

Душа знайшла свій берег. Вона перейшла з одного світу в іншій, і придбала не тільки тілесну оболонку, але і добрих людей, у вигляді родичів, які оточили її турботою і любов'ю

Добре бути дитиною. У цьому віці можна злегка схибити, не боячись бути покараним Всевишнім. Приємно було поглинати любов, але ніяк не виходило відповісти взаємністю.

Душа замислювалася: “Що ж це таке? Невже я розучилася любити? Як могла я забути це відчуття?”. Але, не знайшовши ніякої відповіді, списала все на дуже юний вік оболонки.

Час швидкоплинний. Дні тягнуться, місяці летять, роки пролітають. Через пару десятків років, Душа мала немислиме поєднання - надзвичайну зовнішність і прірву розуму. З'явилися нові відчуття, бажання, відчуття.

Живучи на матеріальному світі, Душа із задоволенням користувалася всіма його благами, продовжуючи себе наповнювати радісними подіями земного життя. Пригадавши свої старі звички, вона занурилася в світ пристрастей і гульні.

Але з віком, падає потреба в пристрастях, а росте потреба у спокої і любові. Живлячи любов до речей бездушних, Душа так і не змогла полюбити собі подібного. Її серце так і не наповнилося святом. Святом любові. Замість цього воно захворіло, затиснута від безглуздо прожитих років.

Життя поволі проходило, відстукуючи у вічність останні години. Душа мріяла полюбити, але цій мрії не призначено було виконатися.

 На цьому світі вона була транзитним пасажиром, і, озирнувшись назад, в кінці свого шляху, їй стало страшно. Але було пізно, ворота пекла вже відкрилися, зустрічаючи свою нову мешканку.

За все треба платити.

 І це була плата, відплата Творця - не забувай, хто тебе створив!

Автор: Генріх Акулов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Як манить душу голубінь небес,
Як хочеться мені злетіти вгору,
Піднятись вище, ніж гірський хребет,
Що ледве вдалині осяжний взору.

Як хочеться мені забути біль,
Нічні зітхання і гірку сльозу,
Та досягти в стрімкім пориві ціль –
Таку жадану, чисту, неземну,

Щоб злитися в блаженному єднанні
З Христом моїм у вічній красоті.
Як хочеться мені в цей час останній
Прожити кожен день у чистоті,

У святості і у святих стремліннях,
В моліннях щирих вічному Творцю,
У прагненні небесного нетління,
Щоб вірним залишитися Отцю.

Іван Твердий

Коли гомін за вікном…

Коли гомін за вікном
Вечір поглинає,
Відчуваю, як душа
Стомлена співає.
Як натягнута струна,
Як сопілка грає,
Ця мелодія стара
Мені серце крає.
Пісня лине і бринить,
До небес злітає,
І душа моя в цю мить
Від любові грає.
Спочивай, душе моя,
Від турбот сучасних,
І засни ж бо, як маля,
У цю мить прекрасну.
 

Автор: Генріх Акулов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

ШЛЯХ ДУШІ
В ночі розгорнуться крила,
як тінь промине печаль.
Вже вітер майже осінній
розвіє вогонь бажань.

Очиститься розум, і тіло
тонке, як дзвінкий кришталь
розкриє свої вітрила
і погляд полине вдаль.

Там хмари блукають в небі,
там місяць у річці пливе.
Життя тут таке, як треба.
Тут доля за руку веде.

Крізь час, за межею безодні,
а може повз смерть, хтозна.
Цей шлях осяюють зорі -
по ньому іде ДУША...

У глибині душі тривога затаїлася

У глибині душі тривога затаїлася,
Передчуття живе наближення кінця,
Стихіями природа розсердилася,
Мов попередження несе нам від Творця.
Я каюся, молитвеник беру,
Але молитва на пів слові замирає,
Не можу видавить з очей сльозу,
Буденність думати про інше заставляє.
Шепочуть губи швидко "Отче наш..."
Але в словах тих серце не ридає,
Справам земним завжди знаходжу час,
А помолитися - не вистачає.
Падав дощ сьогодні у ночі,
Знову небо сльози проливало,
За свої гріхи накоплені в душі,
Часу помолитись було мало.

Автор: Генріх Акулов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

 

Душа, як і серце, як батько і мати…

Posted on | Ноябрь 18, 2009 

Душа, як і серце, як батько і мати,
Дається з народження тільки одна –
Отож в чистоті її треба тримати,
З поверхні до серця, до самого дна.

Демонстрація презентації

Есе «Душа…». Автор Коваші Діана, учениця ліцею

    Література:

  1. Винницький О. Церква і духовне буття / Духовні скарби українського народу в житті молоді. – Тернопіль: МП “Чумацький шлях”, 1994. – С.62-64.
  2. Дудар Н. Релігійність молоді // Людина і світ. – 1999. – №9. – С.42-44.
  3. Кочан Н. Відокремлення школи від церкви в координатах відкритого суспільства // Людина і світ. – №9. – с.41.
  4. Рюриков А.Ю. Какие сверхреволюции спасут нас? // Учительская газета – 1991. – №37.
  5. Винницький О. Церква і духовне буття / Духовні скарби українського народу в житті молоді. – Тернопіль: МП “Чумацький шлях”, 1994. – с.62-64.
  6. Мельник П., Лановенко І. Психологічні механізми девіантної поведінки // Право України.-2000.- №4.- С.90-93.
Прочитано 373 разів
Пишіть нам. Всі поля обов'язкові.

Наша адреса

Закарпатська область, Перечинський район,

с. Сімер, вул. Будівельників, 8

(03145) 2-11-63, 2-18-97, факс: (03145) 2-11-63

 е-mail: perechin_lizej13@ua.fm

« Листопад 2019 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
        1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30